Хоч я сумніваюся, та все ж я віритиму

Усі таємниці життя можна звести до однієї ідеї — віри! Чи справді ми віримо нашому Творцю? Чи справді ми беремо Його на слові? Чи здійснили ми перехід від головного знання до віри, до речей, що виходять за межі нашого розуміння? Іншими словами, чи перейшли ми від можливого переконання до точної дії?

Якби ми справді вірили Творцю, якби ми справді брали Його на слові, ми б ніколи не боялися, ніколи не втрачали радості й ніколи не сумнівалися.

Я знаю вас роками, брати мої й сестри. У вас — шлях людини. Так, ви кажете мені, що вірите, але я вам не вірю. Я більше не можу. Ваша віра не дозволила вам перейти межу; вона не стала вірою в дії. Я більше не можу жити з такою вірою; я мушу вірити більше, ніж це.

Мій розум зосереджений лише на одній думці. «Чи хвилювався Yahshua коли-небудь про щось? Чи сумнівався Він коли-небудь в абсолютній доброті Отця?» Ні! Ні! Ні — ось відповідь; і це означає, що в саду, коли Він міг би спокуситися засумніватися, Він боровся з цим, перш ніж сумнів міг проявитися.

Я також мушу ступити, ні, насправді перестрибнути до цього місця, і визнання мого сумніву спершу — це єдиний спосіб туди потрапити. Я знаю у своїй голові, що Його шляхи — єдині шляхи, щоб мати життя, до якого я покликаний; тепер мені потрібно втілити мою віру в дію.

Будь ласка, породи в мені справжню віру, Отче. Я хочу віри в її найчистішій формі, віри, що діє. Тільки Ти можеш показати мені, що все, що Ти кажеш, — правда. Покажи мені, що все це правда, Авво. Покажи мені, що Ти зробиш для того, хто справді хоче вірити, для того, хто хоче побачити свою віру втіленою.