Цар більшого

Я зустрів чоловіка, смиренного чоловіка. Його впокорили взірці страждання. Його дружину забрали в чужій країні й ув'язнили з причин, невідомих йому. Його четверо дітей зникли на місяці й лише нещодавно виявилися розкиданими серед друзів і родичів. Так, він сам був ув'язнений, без жодної можливості звʼязатися з будь-ким із них.

Він каже мені: «Що я можу робити, крім як довіряти? Щодня я молюся й чекаю, сподіваючись, що якось почую якісь новини. Молюся, щоб моя дружина була в порядку, і щоб вона незабаром возз'єдналася з дітьми. Молюся, щоб одного дня ми всі знову були разом. Підтримай мене за словом Твоїм, щоб я жив; і не дай мені осоромитися в моїй надії. (Псалом 119:116)»

Він подивився мені в очі; я міг побачити глибини його душі. Мені на думку спало слово «відданий». Як у Йова, у нього забрали все.

«Природно» розглядати таке страждання й бути вдячним за те, що маємо. Так наш розум запрограмований, майже наче «задовольнятися меншим». У нас з'являються такі думки: «Ну, якщо він може мати надію, а йому так погано, то мені «соромно» почуватися погано. Мені треба бути вдячнішим, навіть якщо я бажаю більшого. Так, Отче, мені треба бути задоволеним тим, що я маю».

Чи це те, що Yahweh має для нас? Чи це більше, ніж ми можемо попросити, подумати чи уявити? (До ефесян 3:20)

Я заявляю, що вчинив би недобре, якби не проголосив протилежне. «Ти — Отець більшого. Ти — великий Я Є. Ти — Безмежний. Я знаю це, бо Ти насадив це в серці, яке дав мені. Ти показав Себе саме таким. З цих причин я не можу задовольнятися малим. Я хочу повноти життя, а не просто виживання. Мені треба вірити в щедре більше, Отче. Ти — Цар більшого, і я приходжу до Тебе в послуху».

Так, моя душа кричить «Достаток!», і з цим, Отче, я залишаю це Тобі.

Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати й нищити. Я прийшов, щоб вони мали життя, і мали його щедріше. (Від Івана 10:10)