Природна любов

Авва, як я прагну, щоб моя любов до Тебе стала природною. Я жадаю, щоб мій послух у хвалі й поклонінні став для мене подібним до дихання, став наче кисень. Я голодую за тим, щоб моя любов стала невпинною, стала тим, про що мені більше не треба свідомо думати. Прокинутий чи уві сні — вона там.

Чи через те, що ми не можемо Тебе бачити, ця любов, яку ми шукаємо, потребує стільки зусиль? Чи через те, що ми бажаємо власного шляху більше, ніж Твого? Чи через те, що смерть Твого Сина не є для нас відчутною у наших серцях і душах? Чи Ти навмисно тримаєшся від нас осторонь? Хоча пролита кров Твого Сина дає життя всім, хто вірує, чи ставимося ми до цієї реальності недбало?

Ось що я знаю, Отче; ось у чому мушу зізнатися: мене засмучує, скільки часу мені потрібно, щоб просто повірити, що кожне слово, яке Ти промовляєш, — правда, і що воно стосується мого життя! І що Твоє слово справді підніме мене до вищих місць. Я бажаю перейти на цей рівень віри, Отче. Я бажаю послуху, що веде до здорового страху, захоплення, довіри й любові. Моя молитва в тому, щоб я досяг усіх цих якостей стосовно Тебе, Отче, і щоб вони стали такими ж природними, як дихання.

У мене є ще одне зізнання, Авва. Після стількох пошуків і стількох зусиль, щоб знайти Тебе, я думаю: чи не пройшов я повз Тебе? Чи не докладаю я забагато зусиль і чи не спочиваю недостатньо? Чи знаю я, як приймати Твою любов, Отче? Чи не небажаю я, з причин, глибших за свідомий рівень, прийняти Твою любов?

Моє зізнання таке: я не знаю відповіді на ці запитання, Отче. Я не знаю, чому не можу наповнити своє існування Тобою. Іноді я думаю, чи не ховаєшся Ти від мене. Не так, як ховається злодій, а як Отець, що не може дочекатися, щоб вискочити й закричати: «Ось Я. Я справжній. Я справді тут заради тебе».

Я бажаю цього, Отче. Якщо я помиляюся, виправ мене, щоб я міг знайти Тебе. Ти знаєш мене; Ти знаєш, чому я волаю до Тебе. Якщо я тривожуся, то через Тебе. Якщо я втрачаю сон, то тому, що думаю про Тебе.

Можливо, якщо мені дозволено попросити Тебе про це: чи могли б ми мати власну особливу мову, якою я міг би чути Тебе й спілкуватися з Тобою? Я знаю, що Твоє слово каже: «Мої вівці чують Мій голос, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною». (Від Івана 10:27) Допоможи мені повірити, що це означає, що я можу спілкуватися з Тобою без жодного сумніву, без вагань, назавжди зниклих? Хай це буде щось інтимне, потужне й безпечне. Хай це буде як моє дихання?

Я хотів би цього, Отче. Я залишаю це прохання біля Твоїх ніг. Хай буде так.

Хто не любить, той не пізнав Всемогутнього, бо Всемогутній є любов. (1 Івана 4:8)