Коли ми здіймаємо руки

Коли ми здіймаємо руки до Тебе, Авва, що ми насправді маємо на увазі? Чи поклоняємося ми? Чи справді ми це маємо на увазі? Чи можливо бути сповненим страхів і сумнівів — і водночас поклонятися? Чи приймаєш Ти поклоніння людей, які сумніваються? Як можемо ми казати, що поклоняємося й обожнюємо Тебе, але не довіряємо Тобі?

Так мало Твоїх дітей живуть життям, сповненим сили й благодаті. Чи не тому вони здіймають до Тебе руки? Чи не намагаються вони стягнути щось із Тебе — щось, чого їм самим глибоко бракує? Питаю знову, Авва: як можемо ми поклонятися Тобі, але насправді не довіряти Тобі? Знайди мені людину, яка каже, що вона це робить. Так, Твій Син — наш взірець для порівняння.

Скільки людей здіймають руки, благаючи про милість? Це видається доречною причиною здіймати святі руки. Чи це поклоніння, Отче? Це схоже радше на відчай. Чи є відчай силою, Отче?

Чи справді ми віримо, що Yahshua помер за нас? Часом, як не дивно, легше повірити, що це було за Авраама, Мойсея чи навіть Павла. Чи це справді за нас? Де ті, хто помазаний Твоїм дотиком, Отче, ті, хто втратив своє життя й знайшов Тебе? Їх так мало. Чому, Авва? Чому? Твої обітниці — для всіх нас, хто каже, що вірує, чи не так?

Прости нам змішане послання, яке ми надсилаємо, здіймаючи руки із сумнівом у серці. Допоможи нам вірити, вірити в Твої обітниці через Твого Сина й Твій Руах (Дух). Даруй нам віру, як гірчичне зерно, Авва (Від Матвія 13:31-32, 17:20). Породи в нас віру, Отче, справжню віру. Зроби її для нас реальною, щоб ми могли рухати гори (Від Марка 11:23). Приготуй наші серця (розуми) страждати гідно заради цього.

Допоможи нам померти для «власного я», щоб ми могли принести справжнє поклоніння, заради самого поклоніння, а також заради тих, хто дивується вірі всіх, хто стверджує, що вірує в те, що так пристрасно проповідує, і, здається, так рішуче стверджує.