Псалом 22

Бо Ти взяв мене з утроби моєї матері; Ти вчинив, що я довіряю Тобі, ще від грудей моєї матері! (Псалом 22:9)

Стільки слів, стільки марного базікання, стільки бурмотіння. Бурмочеш? Вавилон! Сиди спокійно, дитино Моя. Дай спочити своїй душі. Дай спочити своєму язику й слухай!

Тобі потрібно це прийняти. Це має проникнути в саму тканину твого розуму. Я пропоную зсув мислення. Я — Дух, і ти маєш обрати, кому служити (Ісус Навин 24:15). Служитимеш ти своїй плоті чи Духові?

Що найбільше промовляє до тебе в Псаломі 22:9? Чи має це значення? Чи промовляє воно до тебе взагалі? Чи можу Я тепер сказати тобі, що Я тут кажу? Так, це написав Давид, але Я сказав йому це написати.

«Ти вивів мене з утроби». Так, ти тут за Моїм вибором. Задовго до того, як тебе народила утроба, Я породив думку про тебе; Я впорядкував усі твої дні. Я — початок і кінець усього. Це включає і твій початок, і твій кінець.

«Ти вчинив, що я довіряю Тобі». І в цьому — Мій найбільший дар тобі. Ось Мій задум: Я СТВОРИВ ТЕБЕ і ВЧИНИВ, ЩО ТИ ДОВІРЯЄШ МЕНІ! Тож постає запитання: чому ти й далі опираєшся Мені?

Любов — це те, що встановило цей незворотний взірець, взірець, підкреслений у Єзекіїля 11:20. «Тоді вони ходитимуть за Моїми постановами, і дбайливо виконуватимуть Мої закони. Вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Всемогутнім». Для цього уроку досить лише перших чотирьох слів: «Тоді вони ходитимуть». Хіба сказано: «Тоді вони могли б ходити»? Чи «Тоді вони змогли б ходити»? Чи «Тоді вони повинні б ходити»? Ні, сказано: «Ходитимуть!»

Не перетворюй Мій дар життя на свою марну гонитву за особистою незалежністю. Ти — Моя глиняна посудина. Я завершу справу, яку задумав для тебе. Це Моє життя всередині тебе. Це обітниця, яку Я тобі дав.

Огонь Очищувача завжди починається в Моєму домі. (1 Петра 4:17) Коли Я приношу цей вогонь у Мій дім, у Мій Храм, у твоє тіло (1 до коринтян 6:19), тоді ти будеш дуже радий, що Я перебираю на Себе всі сторони твого життя. Коли цей вогонь зійде на тебе, Я цілком певен, що ти навіть можеш радіти тому, що Я перебираю владу. Але не журись, дитино Моя, — адже ти ніколи й не мав контролю.

Бо настав час, щоб суд розпочався від дому Всемогутнього; а якщо він починається спершу з нас, який буде кінець тих, хто не кориться доброї звістки Вседержителя? (1 Петра 4:17) Хіба ви не знаєте, що ваше тіло є Храмом Святого Духа, Який у вас, Якого маєте від Всемогутнього, і ви не належите самі собі? (1 до коринтян 6:19)

Знову ж, питання в тому: чому ти опираєшся Мені в цьому? Чи ти справді віриш, що якби Я хоч щось із цього залишив тобі, ти коли-небудь зміг би з'єднатися зі Мною в одне? Час покласти край зухвалості, безумству й жазі смерті. Ти довірятимеш Мені, сини й дочки. Довірятимеш.