Коли?

У миттєвостях перемоги пісні приходять так вільно. Здатність радіти здається такою природною. Так, надлишок серця (за єврейським розумінням, «осередку інтелекту») — ось що змушує мене співати.

У ті часи, коли біль, здається, здолає мене, як хвиля, яку я не можу подолати, пісні стають вимушеними. Це ті часи, коли я волаю до Тебе, Авва. Я очікую «переходу». Хіба не це Ти обіцяєш? Чи помиляюсь я, вірячи, що існує місце, де моє серце ніколи не потоне в скорботі?

Ти розповідаєш мені про вічні речі, і я намагаюсь осягнути. Думка про дружину, колись мою, і про дітей, які тепер дивуються, що сталося, заважає мені бачити славну Обіцяну Землю. Поки я сиджу у в'язниці, вони ростуть. Вони ростуть без мене; їхні тіла набувають нової форми; їхні слова стають розумнішими. Я втрачаю стільки часу, який ніколи не повернути.

Я справді звинувачую себе, приймаючи відповідальність за те, чому впав жезл напоумлення. Але я змінився. Чи буде мені дана Твоя милість, як і багатьом іншим раніше?

Ці почуття змішані із серцем, яке розуміє, що повна покора Тобі — це те, з чим усі ми повинні зіткнутись. Ця дійсність не зміниться; вона лише змушує мене говорити набагато менше. Повна віддача свого життя означає, що воно вже не твоє: жодних скарг, жодних поступок собі, жодних викликів. Насправді Ти постановив, що натомість це виглядає як мовчання.

Він був пригнічений і був приборканий,
але не відкрив уст Своїх;
Його вели, як ягня, на заріз,
і як вівця перед стрижіями своїми мовчить,
так Він не відкрив уст Своїх.
(Ісая 53:7)

Ти покликав мене радіти, хвалити й бути вдячним, хай там що. Я вірю, що Твій шлях правильний. Я вірю, що будь-яке інше прагнення — марнота.

Як може хтось тужити за любов'ю своєї земної родини і водночас бажати речей Його небесного Духа, вкладеного всередину? Моє серце просто не знає, як здійснити цей перехід. Я не знаю, як це виглядає, у постійному сенсі, — віддатися Тобі ПОВНІСТЮ, Авва.

Тож у моїй немочі, коли я волаю про Твою допомогу, я відчуваю, що роблю саме те, чого Ти просиш. Я усвідомлюю, що це подорож серця. Ти сказав: «довіряй, терпи, вір». Допоможи моєму невір'ю, Авва. Допоможи мені впорядкувати невідоме всередині, коли я визнаю, що маю віддати все Тобі.

Допоможи мені пам'ятати, що сьогодні — це «коли», бо сьогодні — це все, що я маю. Річ у тому, щоб вірити в Твою безмежну любов до мене. І сьогодні Твоя любов до мене й до них цілком довершена. Невіра в це — ось де переслідується моя радість. Допоможи мені пізнати, наскільки глибока ця любов.

Навчи нас лічити наші дні, щоб придбати серце мудрости. (Псалом 90:12)