Шлях людини II

Чоловік із дружиною входять до церкви. Після поклоніння пастор починає проповідувати. Дружина повністю зосереджена, а чоловік дрімає. Він щосили намагається не заснути. Вона штовхає його лікоть, коли служба закінчується. Вони встають і виходять.

Упродовж багатьох тижнів це повторюється. Пастор помічає схильність чоловіка й позначає його як байдужого до духовних речей. Він дивується, чому той узагалі приходить. Інші в громаді теж це помітили й дивуються тому самому.

Минуло кілька тижнів відтоді, як чоловік із дружиною були востаннє, коли вона з'являється на службі сама. Після служби вона знаходить пастора й питає, чи можна з ним поговорити. Пастор охоче погоджується і швидко здогадується, що розмова буде про її «байдужого» чоловіка. Він готовий послужити її серцю, як буде потрібно.

Коли розмова починається, пастор каже: «Я вже досить давно не бачив вас у церкві. Як ви поживаєте?»

Жінка, зі слізьми, що течуть по її щоках, каже: «Це через мого чоловіка».

«Так, я так і подумав», — відповідає пастор.

Вона продовжує: «Розумієте. У нього рак. Він помирає. Він приймає ліки, і вони роблять його дуже втомленим і сонливим. Йому було соромно приходити й засинати, тож ми просто перестали приходити. Схоже, у нього залишилося небагато часу, і він хотів, щоб я вам дещо переказала. Він сказав, що йому було так радісно приходити й бачити вас, слухати вашу проповідь. Ви — його улюблений учитель. Він попросив мене подякувати вам».

Ніколи не суди, улюблений. Ніколи не думай, що ти знаєш, що відбувається всередині людини, лише за зовнішнім виглядом речей. Турбота потребує часу, і якщо ти готовий поставити собі важке запитання: чи важко тобі турбуватися про інших?

Зцілення приходить від розуму, духовно відкупленого, який може визнати: «Мені насправді не так болить за інших людей, як мало б; допоможи мені, Yahshua. Дай мені серце (розум), яке більше турбується про інших, ніж про самого себе».

Немає більшої любові, ніж покласти своє життя за своїх друзів. (Від Івана 15:13)