Нескінченне покаяння?

Знаю я, що не в волі людини — путь її, не в силі людини, що ходить, — спрямовувати свій крок. Картай мене, Yahweh, лиш у міру, не в гніві Своїм, щоб не знищити мене. (Єремія 10:23-24)

Наскільки далеко Я маю зайти з тобою? Хіба книгу Єремії написали до того, як ти народився? Я вважаю, це було на 2600 років раніше. Хіба твій брат Єремія не відкрив тобі таємницю? Послухай знову: «Не в волі людини — путь її». Хіба він це вигадав? Це мудрість людська? Ні! Це було одкровення, дане йому Моїм Духом.

Кажу тобі правду: не тобі спрямовувати власні кроки. Вести — Моя справа; коритися — твоя. Чому ж тоді нескінченне й повторюване покаяння?

Дозволь Мені спитати: чи послав Я Свого Сина, щоб Його розп'яли за тебе й задля тебе? І чи Моє це бажання — щоб Я вів, а ти йшов услід? Якщо ти відповів «так» на обидва запитання, тоді в Мене є останнє запитання. Хіба Я не покрив і не захистив усе твоє існування, від твоїх щоденних справ до твого повного відкуплення (перетвореного розуму)?

Слухай Мене, дитино Моя. Я справді бажаю покаяння; воно доводить Мені, що ти бачиш свою помилку. Покаяння — здоровий знак того, що ти йдеш слідом. Чого Я не хочу — це безперервного покаяння за те, за що ти вже щиро розкаявся.

Коли ти просиш Мене простити тебе, згадай свого Спасителя, Мого Сина. Це вже зроблено! Прощено! Доки ти щирий, це забуто. Чому ж тоді ти чіпляєшся за провину опісля? Припини це! Іди далі!

Забудь про минуле; не думай про давнє. (Ісая 43:18) Я твору нове.

Простуй далі, дитино Моя, простуй далі. Я простив тебе, і «простив» — це минулий час. Я прийняв жертву Мого Сина. Не применшуй такого величного дару, не вірячи, що ти прощений. Простуй далі до вищого покликання, дитино Моя. Простуй далі.