Насіння сумніву

Отче, я приходжу із серцем (розумом), сповненим жалю, жалем за все людство. Чому ми так швидко відвертаємося? Чому так легко забуваємо?

Коли вода перетворюється на вино, як солодко ми радіємо. Коли вино закінчується, ми дивуємося, чи зробив би Ти, чи взагалі міг би, це знову. Коли Ти зцілюєш сліпих, ми відступаємо назад у дивовижному благоговінні. Тоді, невдовзі по тому, ми дивуємося, чи зробив би Ти це для нас. Ми бачимо, як Ти перетворюєш темряву на світло й вирівнюєш криві стежки перед нами (Ісая 42:16), і все ж ми грішно сумніваємося, чи доведеш Ти нас до кінця, як обіцяєш?

О Отче, якщо є насіння, яке я не хочу сіяти, — це насіння сумніву. Чому ми такі? Що в нас постійно забуває, чи обирає сумніватися, що Ти обіцяв покрити нас від початку до кінця?

Так, Отче, здається, Тобі приносить славу, коли насіння сумніву величаво перемагається вірою, але саме сумнів обтяжує мене. Сумнів у Тобі заважає моєму зростанню. Моя невіра безчестить Тебе, і за це я прошу пробачення.

Покажи мені шлях, Отче. Знову я віддаю Тобі все насіння сумніву, аж поки його не залишиться. Прошу, візьми його, Отче. Нехай земля, на яку я його розсіяв, зсохнеться, і обробіть нову землю мого серця Своєю присутністю (Єремія 4:3-4).

Побачивши Його, вони поклонилися Йому; а деякі засумнівалися. І, підійшовши, Yahshua промовив до них, кажучи: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі». (Від Матвія 28:17-18)